Ієрогліф  汉字 «хань-дзи»

 

 Китайською мовою ієрогліф називається  汉字 «хань-дзи». «Хань» – це слово яким китайці позначають себе. Самоназва китайців – «ханьці». Існують складні і прості ієрогліфи. Ієрогліф «хань» означає чоловіка, що стоїть біля води на землі. Цей ієрогліф походить від слова «хань-шуй», що позначає приток ріки, навколо якої велося землеробство. У давньому варіанті цього ієрогліфа можна побачити ліворуч стилізоване зображення річки, а праворуч людину і внизу – землю.  

 

Перші згадки про ієрогліфіку відносяться до VI тисячоліття до н.е. Але ми не можемо співвіднести ці ієрогліфи із сучасними ієрогліфами. Перший словник у Китаї був створений на початку нашої ери, його назва «Шуо-Вень», і він нараховував близько 9000 ієрогліфів. У ХІХ ст. був створений словник, який нараховував 50 тисяч ієрогліфів, а один з найбільш поширених сучасних словників китайської мови нараховує близько 11 тисяч ієрогліфів. Щоб співвіднести кількість цих ієрогліфів можна навести приклад: людина, яка закінчила середню школу у Китаї володіє близько 1,5 тисячами ієрогліфів, а яка отримала вищу освіту – приблизно 3,5-4 тисячами ієрогліфів. В основному у друкованих виданнях використовується близько 7 тисяч ієрогліфів. 

Найбільший за кількістю рис ієрогліф нараховує 60 рис, він позначає чотирьох драконів, а його значення – «багатослів'я», «багатослівний». Найбільший ієрогліф у світі придумали японці, цей японський ієрогліф означає: «споглядати за політом дракона у небесах», він налічує 80 рис.

Трансформація ієрогліфіки відбувалася впродовж всього часу її існування. Першим хто зробив уніфікацію  ієрогліфіки був перший імператор Китаю – Цінь Шихуанді, тобто він зміг вперше уніфікувати місцеві ієрогліфи у єдину систему. Існує велика різниця між знаком і його прочитанням. У китайській мові існує багато діалектів. Деякі філологи розглядають їх як окремі мови. Єдине, що їх об'єднує – це спільні ієрогліфи, але вони мають різне прочитання. Як приклад: «Гонконг» – це південне звучання, а класична версія звучання – «Сянган». Тобто це одні й ті ж ієрогліфи, які мають різне звучання. 

Китайська мова – тонова. У китайській мові існує 4 тони. Тобто, один і той самий набір фонем, але, залежно від зміни тону звучання змінюється й зміст ієрогліфа. Існують певні закони трансформації тонів з одного в інший. 

Прості ієрогліфи називаються «вень», а складні – «дзи». 

Китайці ставляться до своїх ієрогліфів винятково поважно. Вони вважають ієрогліфи священним писанням. 

Чи існує спеціальна термінологія? У китайській мові не існує спеціальних ієрогліфів для термінології. Тобто для термінології використовуються ті ж самі ієрогліфи, що застосовуються й у буденному житті. Потрібно звертатися до контексту, щоб виявити: чи це застосовується термін чи звичайне слово.

У китайців довгий час були проблеми з тим, як слід записувати транскрипцію. Вона їм була просто не потрібна, бо вони свою мову не викладали іноземцям. Повноцінна транскрипція виникла лише у ХХ ст. за часів Китайської Народної Республіки. Ця транскрипція використовує латинські знаки. Вона найбільш точно передає звучання китайських ієрогліфів. Оскільки китайці у повсякденному житті її не використовують, то самі вони відчувають певні ускладнення при транскрибуванні.

Ієрогліфи існують у двох формах: складні ієрогліфи і прості ієрогліфи. Тобто з самого початку ієрогліфи створювались не для того, щоб навчатись, а для того, щоб вести записи. Як правило, писемність до початку ХХ ст. була дуже складна і самостійно навчатись їй було дуже важко. У складній формі ієрогліфи проіснували до середини ХХ ст. Але масово процес спрощення почався за часів Китайської Народної Республіки. Залишилися 2 тисячі ієрогліфів, які використовуються у буденному житті.