Зміст статті

 

 

 ТРЕТІЙ ЕТАП: 1643 – 1650 (48.10-01.18.08)

 

·        Найбільшого розвитку теорія моралі Декарта набуває в останній період його творчості, який умовно можна окреслити від 1643 року до самої смерті філософа (далі наводиться короткий опис морального компоненту основних Декартових творів цього часу); моральний пафос у філософії Декарта має тенденцію до чіткого оприявлення саме в третій період його творчості;

·     окремо слід згадати «тимчасову (parprovision) мораль» з «Дискурсії про метод» (1637), яка полягає в декількох правилах, суть яких: обрати звичаї і закони тієї країни, де ми живемо і дотримуватися їх так, ніби вони є істинними; дуже часто Декартову позицію обмежує саме цією мораллю, що є великою помилкою; набагато важливішою є т. зв. «досконала» мораль, розробка якої припадає на третій період; (53.54-59.0)

·        максими поведінки людини для Декарта є значно більш значущими, ніж просто тимчасові правила, останні – лише побіжний аргумент, що аж ніяк не вичерпує Картезієвої позиції з цього питання; у «Пасіях душі» можна віднайти остаточний прояв «досконалої» моралі; ключовим для розумінні його позиції тут є поняття générosité; (59.01-01.02.16)

·    у слові générosité єgenos (і, певна річ, γένος) – «рід», «народження», «природа», «порода»; тут безумовно присутня метафора народження; а також – щедрість (основний сенс у французькому ужитку) та інші піднесені якості людини; тому найкращим українським перекладом тут було би «благородство»; générosité – це певний стан душі, стан рівноваги між пасіями нашої душі й рацією, що здійснює контроль над ними; пасії душі – це її «енергія» і запорука щастя, але одночасно – і загроза; отже «Пасії» – передовсім трактат про внутрішню дисципліну і внутрішній контроль, а механіка пасій виглядає необхідним (і переважним щодо текстового обсягу), але додатком; у боротьбі з нашими пасіями ми маємо орієнтуватися не на тимчасово прийняті правила, а на цілком позитивний ідеал благородства; (01.02.17-01.09.27)

·     благородною людиною є та, яка перш за все поважає себе;людина, яка себе не поважає, не здатна контролювати пасії, отже,відрізняти очевидне від неочевидного, отже, поставити рацію в ті межі, в яких та працюватиме природно; відтак наскільки нам бракує générosité, настільки ж бракує нам і здатності до будь-якого інтелектуального й творчого самовияву; (01.09.28-01.10.40)

·  повага до себе досягається через довіру до інших;благородна людина не боїться людей, вона ставиться з довірю до них, відтак і до себе – довіру до інших; недоліки інших, слід розглядати як результат природних слабкостей, порівняних з нашими власними, а не злостивого наміру; повага до себе виникає не через нашу бездоганність, вона полягає в тому, що ми можемо приймати тверді рішення в служіння чомусь вищому за нас самих і вибачати помилки як іншим, так і собі; (01.10.41-01.13.26)

·       благородна людина здатна на великі справи; втім, вона не береться за те, до чого не спроможна; вона – не титан, це будь-хто довкола нас, хто має мету, хоча б трохи вищу за його буденність, хто доброзичливий до інших і не схильний їх судити; тільки така налаштованість дасть нам змогу правильно налаштувати свою рацію щодо пасій, встановити межу між ними, що не встановлюється формальним дотриманням якогось методу; будьмо благородними – і баланс рації та пасій встановиться сам собою, як природне світло саме собою відкриває очевидність; благородна людина завжди досягне якогось результату і не картатиме себе, якщо той виявиться не таким масштабним, як планувалося; (01.13.27-01.18.08)

·      сogito ergo sum не зрозуміють неблагородні люди, які є дріб’язковими і недовірливими до світу; ніщо не допоможе їм у справі такого розуміння; мати довіру – це мати благородну душу; таким чином,встановлюється нерозривний зв'язок моралі з усіма сферами людського буття;

·        отже, моральна теорія Декарта – теорія тренування душевних сил згідно з певним орієнтиром;

 

 

 ДЕКАРТОВА МОРАЛЬ І РЕЛІГІЯ (01.19.34-01.30.10)

 

·      наскільки моральний ідеал Декарта є релігійно зумовленим? Тут слід взяти до уваги кілька обставин: (1) паралелі між концепцією générosité і Нагорною проповіддю очевидні; (2) людина, за Декартом, може морально вдосконалюватися, зростати у своєму благородстві; до того ж, для морального судження не потрібна така сама очевидність, яка присутня в метафізиці чи математиці;(3) в картезіанстві гносеологічний і релігійно-конфесійний Бог не тотожні; (4) сам Декарт був свідомим католиком і поміркованим віруючим інтелектуалом;

·    висновок: істотний релігійний компонент у Декартовій моралі був, але цей Картезій, все ж, намагався подати світський варіант моралі, який просто багато в чому корелював з основними християнськими ідеалами; йдеться про ідеал, який пізніше назвуть «аристократією духу», ідеал світський, філософський, але неявно сполучений з певною релігійністю.

©