Курс Назва дисципліни Викладач
І Курс Вступ до університетських студій Бугров В.А.
  Історія стародавньої філософії Гнатовська Г.В.
  Сучасна логіка

Колотілова Н.А. / Бауліна Т.Е.

  Традиційна логіка Хоменко І.В.
  Філософія середніх віків та доби Відродження Ільїна Г.В.
  Філософська пропедевтика Бугров В.А.
     
ІІ Курс Еристика Хоменко І.В.
  Нова філософія (ХVІ-ХVІІІ ст.)

Кононенко Т.П. / Хома О.І. / Ільїна Г.В.

  Сучасна логіка

Хоменко І.В. / Колотілова Н.А.

     
ІІІ Курс Еристика Бауліна Т.Е.
  Еристика (Заочна) Бауліна Т.Е.
  Логіка та право: проблема взаємозв'язку Щербина О.Ю.
  Методологія сучасних історико-філософських та логічних досліджень Алексюк І.А. / Кононенко Т.П.
  Нова філософія (XVI-XVIII ст.) Титаренко В.А.
  Нова філософія (XVI-XVIII ст.) (Заочна) Титаренко В.А.
  Риторика Колотілова Н.А.
  Середньовічна філософія і цивілізація Соболєвський Я.А.
  Середньовічна філософія і цивілізація (Заочна) Соболєвський Я.А.
  Сучасна світова філософія

Варениця О.П. / Титаренко В.А.

  Сучасна теорія аргументації і прагматика

Алексюк І.А.

  Християнська теоретична спадщина та її рецепція у філософії Відродження Ільїна Г.В.
  Християнська теоретична спадщина та її рецепція у філософії Відродження (Заочна) Ільїна Г.В.
     
IV Курс Американська філософія: самобутність чи наслідування Соболєвський Я.А.
  Історико-філософська деконструкція марксистсько-ленінської теорії Кононенко Т.П.
  Історико-філософські концепції ХІХ-ХХ ст.

Варениця О.П. / Ільїна Г.В.

  Постсучасна філософія: pro et contra Кириченко М.С.
  Сучасна світова філософія Варениця О.П.
  Філософія Сходу Гнатовська Г.В.

 

Курс Назва дисципліни Викладач Форма навчання
І Курс Філософія мови Алексюк І.А. Денна
  Аналітична філософія ХХ ст. Бугров В.А. Денна
  Філософія країн Центральної та Східної Європи Варениця О.П./Титаренко В.А. Денна
  Київська філософська традиція Кириченко М.С. Денна
  Філософські проблеми сучасної логіки Хоменко І.В. Денна
  Філософські проблеми логічного аналізу наукового знання Щербина О.Ю. Денна
  Прикладка риторика Щербина О.Ю. Денна
       
ІІ Курс Історико-філософська та логічна лексикографія: практика укладання філософських словників Алексюк І.А. Денна 
    Алексюк І.А. Денна 
  Логіко-семантичні теорії філософських культур Сходу Гнатовська Г.В. Денна 
  Ідея університету: філософський вимір Кириченко М.С. Денна 
  Історико-філософська та логічна лексикографія: практика укладання філософських словників Кононенко Т.П. Денна 
  Науковий семінар зі спеціалізації Кононенко Т.П. Денна 
  Проблеми логічного аналізу юридичної аргументації Щербина О.Ю. Денна 
  Сучасне логічне знання Щербина О.Ю. Денна 

КУРСОВІ

Викладачі Студенти
Гнатовська Г.В.

Король О.А.

Пєший Є.А.

Кірпікова Л.І.

Шильніков М.С.

Кириченко М.С.

Докшина М.О.

Ігнатенко І.П.

Руснак Б.Б.

Жованик Ю.В.

Коротко Д.О.

Титаренко В.А.

Білик А.С.

Труш Т.В.

Звягіна А.

Мирошник К.Д.

Міненко А.В.

Мартиновський М.В.

Соболєвський Я.А.

Бежевець Є.В.

Дзюба Я.В.

Чепурний О.О.

Хома О.І.

Гридіна О.О.

Гусєв С.О.

Котов В.В.

Мельниченко Є.С.

Круглик К.Д.

Попіль Д.С.

Майборода В.А.

 

                   

 

                   

 

 

 

Віталій Терлецький

 

Певно, всім добре відомо, що німецька філософія вирізняється не лише наявністю власної континуальної традиції, що сягає часів середньовіччя, а й досить своєрідною і самостійною мовою філософування. Останній момент вкрай вагомий при зіставленні з іншими філософськими традиціями (англійська, французька чи італійська), оскільки вплив латини на німецьку мову майже мінімальний. Можна припустити, що саме таке усвідомлення власної мовної особливості істотно позначилося і на розробці та описі німецької філософської термінології.

Якщо кинути побіжний ретроспективний погляд на історію зародження філософської лексикографії німців, то небезпідставно можна стверджувати, що перші систематичні спроби з’явилися в середині XVIII ст., що знайшло відображення у «Філософському лексиконі» Й.Ґ.Вальха (1726), а також у численних статтях філософського характеру, що публікувалися в «Універсальному лексиконі всіх наук і мистецтв» Й.Г.Цедлера (1732-1754). Звичайно, в такій питомо просвітницькій справі за доби Просвітництва взяли участь і провідні філософи того часу, насамперед прибічники Кр. Вольфа, котрий чи не вперше виклав всю систему філософії рідною німецькою мовою [Roelcke, 2002, S. 66].

Німецька філософська лексикографія тісно пов’язана з творчістю І.Канта і його послідовників. Хоча сам філософ не писав творів у жанрі словників, але безперечним є вплив його текстів на формування і нормування німецької лексики. Ще за життя кьонігсберзького мислителя деякі його учні вдалися до спроб тлумачення і популяризації непростої думки автора критичної філософії, для чого вони укладали різні за спрямуванням і обсягом словники, довідники й енциклопедії. Ще й до сьогодні варті уваги такі видання, як «Словник для легшого використання Кантових творів» К.К.Е.Шміда (1786) і «Енциклопедичний словник критичної філософії» Ґ.С.А.Меліна, що публікувався з 1797 до 1804 рр. і складався із шести томів. Певна річ, лексика цих видань переважно відображала зміст критицизму Канта, проте вже тоді були випрацювані певні принципи, на яких ґрунтувалися наступні автори при роботі з текстами, поняттями і термінами філософії.

Для XIX ст. як справжнього saeculum historicum характерним стало звернення до історії філософських понять, причому інтерес не обмежувався суто вітчизняною лексикою. В цьому плані досить показовою є праця Р. Ойкена «Історія філософської термінології у начерку» (1879), яка стала однією з піонерських спроб у Німеччині осмислити розвиток філософської термінології від старогрецьких витоків аж до сьогодення [Eucken, 1879]. Не варто забувати, що доробку Р.Ойкена передували ґрунтовні дослідження і розвідки на ниві античної філософії, насамперед А.Тренделенбурґа і К.Прантля, в яких питання перекладності грецько-латинської поняттєвості німецькою мовою стояло на передньому плані. Крім того, монументальний Index Aristotelicus Г.Боніца (1870), що як п’ятий том ніби довершував академічне видання творів Стагирита, теж постав віхою в лексикографії філософії, позаяк тут творчість Аристотеля була презентована у вигляді окремих словникових статей, присвячених відповідним поняттям, термінам і навіть просто словам, що трапляються в текстах філософа. Дослідження Р.Ойкена в цьому плані стоїть у тісному зв’язку з вже наявними на той час спробами осмислення фахової термінології. Звісно, науковий поступ у деяких пунктах послабив наукову цінність цього дослідження; однак завдяки прискіпливій увазі до динаміки розвитку окремих понять і завдяки авторському правилу робити постійні вказівки на джерела воно ще зберігає вагу в царині термінології.

Власне, те, що ми сьогодні зазвичай розуміємо під філософським словником, значною мірою було концептуально оформлено і майстерно виконано австрійським філософом Рудольфом Айслером (7.I.1873 – 13.XII.1926) у його «Словнику філософських понять» (1 вид. 1899 р. під заголовком «Словник філософських понять і висловів»[Eisler, 1899], 4 вид. 1927-1930 у трьох томах [Eisler, 1927-1930). Це видання стало, поза всіляким сумнівом, епохальним для наступної лексикографії, причому з кількох причин. По-перше, автор піддає лексикографічному опрацюванню величезну кількість концептів і термінів, засадничих для західноєвропейської філософії. По-друге, хоча словник написаний німецькою мовою, але читач постійно усвідомлює факт трансляції, оскільки завжди подані відповідники або вихідні поняття в старогрецькій, латині, французькій, англійській чи італійській мовах. Наприклад, у статті «Verstand» наведені такі відповідники для цього поняття: λόγος, ἐπιστήμη, intellectus, intelligentia, ratio, entendement, understanding [Eisler, III, S. 1668]. По-третє, кожна словникова стаття чітко виявляє певну структуру: після заголовку подається відносно (наскільки це можливо) стисле пояснення поняття; далі йде виклад історії цього поняття у вигляді цитат чи фрагментів із найбільш показових чи класичних для даного випадку авторів; усі цитати наведені мовами оригіналів, а переклад доданий лише при крайній потребі; історія поняття доводиться до сьогодення, тобто до часу написання/редакції відповідного видання.

Словник Р.Айслера справив потужний вплив на всі наступні спроби чи варіанти лексикографічного опрацювання філософської термінології. Залишки такого впливу не складно знайти і в авторитетному виданні «Технічного і критичного словника філософії» А.Лаланда, в якому стаття Entendement містить як іншомовні відповідники, так і історично вагомі посвідки вжитку поняття [Lalande, I, p. 286-288]. Вплив доробку Р.Айслера не оминув і радянську (російську) філософську лексикографію, в чому можна переконатися, якщо прискіпливо розглянути відповідну статтю «Рассудок» авторства В.С.Швирьова із «Новой философской энциклопедии» (2009) [НФЭ, Т.3, С. 418]. Щоправда, тут не приділяється увага історичній динаміці розвитку поняття, але за манерою поданням інформації значення Айслерового словника складно заперечити.

Утім, як будь-яке творіння, словник Р.Айслера – дитя свого часу. Поступ наукового дослідження за останнє століття суттєво змінив наші уявлення про характер лексичних видань з філософії. Поява великої кількості нових критичних видань творів філософів, рефлексія над проблемами розуміння й інтерпретації філософських текстів, інтенсивність історико-філософських досліджень та екстенсивність історичного матеріалу, що не обмежений суто філософськими авторами, – все це так чи так вплинуло на рішення фахової спільноти створити такий словник, який, з одного боку, продовжив би започатковану Р.Айслером справу і, з іншого боку, враховував би зміни в сучасній науці. Результатом такого рішення стала тривала підготовка і не менш тривале видання «Історичного словника філософії» за редакцією Й.Рітера і К.Ґрюндера (1971-2007 рр.) [HwPh].

Між тим потрібно віддати належне тій самовідданості, яку виявив Р.Айслер при одноосібному укладанні свого словника. Не менш вагомо підкреслити, що перу австрійського філософа належали ще два довідникові видання, які теж мали значення якщо і не для термінології філософії, то для урізноманітнення словникарства в царині філософії. Насамперед мається на увазі «Словник філософів. Життя, твори і вчення мислителів», який дає змогу на науково обґрунтованих підставах дізнатися про життя і творчість більшості філософів минулого [Eisler, 1912]. Крім того, він створив «Кантовий словник» (Kant-Lexikon), що містить головні поняття і терміни критичної філософії, причому були використані не лише відомі твори Канта, а й рукописна спадщина та листи філософа [Eisler, 1930]. Це видання з’явилося вже по смерті автора за редакцією Г.Куна, але його вагомість для кантознавчих досліджень складно переоцінити. Той факт, що Kant-Lexikon був перевиданий 7 разів (востаннє в 2015 р.), красномовно говорить сам про себе.

Публікація «Історичного словника філософії» (Historische Wörterbuch der Philosophie), безперечно, стала подією світового масштабу в царині сучасного дослідження ґенези і розвитку термінології передусім філософії, але і не меншою мірою природничонаукового і гуманітарного знання загалом. У 12 томах (13 том включає покажчики), кожен з яких містить в середньому 1500 шпальт, представлено більше 3500 фахових статей, над якими працювати понад 1500 авторів з різних країн світу. Вражають не лише наведені кількісні показники, а й змістовні чи якісні характеристики. Певна річ, чимало статей звичайні для такого жанру, являють собою суто інформаційно насичені публікації, які дають змогу читачеві зорієнтуватися в значенні, історії та сучасному тлумаченні певного поняття. Нерідко трапляються і такі доробки, які ґрунтовні та глибокодумні як в плані висвітлення історії терміну, так і щодо способу його тлумачення в сучасності. Однак з-поміж статей вирізняються і такі, які стали вже безумовно класичними, як, наприклад, стаття «Герменевтика», автором якої є Г.Ґ.Ґадамер [HWPh, III, Sp. 1061-1073]. У кожному разі можна стверджувати, що серйозна наукова робота на ниві філософської термінології на сьогодні не можлива без урахування досвіду і здобутків розглядуваного видання.

Аби усвідомити масштаб історико-термінологічної роботи, яку виконали автори «Історичного словника філософії», варто навести один приклад. Обсяг згаданої вище статті «Verstand» зі словника Р.Айслера становив п’ять сторінок, а історичний виклад обмежувався головними позиціями щодо поняття від Платона до Бергсона [Eisler, III, S. 1668-1672]. Окремою була стаття «Vernunft», яка нараховувала одинадцять сторінок. В «Історичному словнику філософії» обидва поняття об’єднані в одну статтю, яка нараховую вже майже 58 сторінок (115 шпальт) [HWPh, XI, Sp. 748-863]. Але справа не лише в кількісному збільшенні, а й у змістовно диференційованішому і докладнішому викладі історії цього базового концепту філософії. Після невеликого термінологічного уточнення, в семи розділах відповідно до традиційної історико-філософської періодизації послідовно йдеться про розгортання семантики цього поняття від античності аж до сучасної аналітичної філософії. Окремі розділи містять також підрозділи, наприклад, доба середньовіччя має такий поділ: А Августин, раннє середньовіччя, рання схоластика. В. Латинські традиції в XII ст. С. Арабська традиція і латинська рецепція. D. Висока схоластика. E. Німецька школа домініканців і містика. F. Школи пізнього середньовіччя. G. Ніколай Кузанський [HWPh, XI, Sp. 764-796]. Мабуть, зайве говорити, що історико-термінологічний аналіз понять «Vernunft» і «Verstand», зафіксований у словнику Й.Рітера і К.Ґрюндера, є вкрай потрібним і водночас повчальним досвідом і для української філософської термінології. Адже добре відомо, наскільки проблематичним полем є відтворення цієї пари понять, і не лише з німецької традиції (розум – розсудок, чи розум – розсуд, чи розум – глузд, чи рація – розум, чи розум – інтелект тощо).

Масштабність виконаної роботи авторами «Історичного словника філософії» в жодному разі не зводиться до кількісних параметрів, а досить помітна і за концептуалізацією структури словникової статті. Вочевидь, принципом такої структури є виявлення історичної континуальності/дисконтинуальності в еволюції певного поняття чи терміну, на що недвозначно натякає вже заголовок видання. У ньому скрізь послідовно дотриманий принцип історичної тяглості. Задля увиразнення варто відтворити структурну будову статті «Трансцендентальне» [HWPh, X, Sp. 1358-1436], причому порядковий номер відповідатиме номеру розділу в рамцях статті. 1. Вступна заувага, де для орієнтації стисло подані змістовні характеристики усіх наступних розділів статті. 2. Історія поняття від його витоків до Майстера Екгарда. 3. Вчення про трансценденталії Дунса Скота і його послідовники. 4. Тлумачення поняття в філософії Відродження, в католицькій і протестантській шкільній філософії. 5. XVIII ст. Позиція Кр. Вольфа і його школи; потім І. Кант, нарешті, ранні кантіанці. 6. Ідеалізм і романтика. 7. Психологічне тлумачення Кантової трансцендентальної філософії. 8. XIX ст. 9. Неокантіанство. 10.Феноменологія. 11. Аналітична філософія. 12. Теологія.

Утім, за такою простою на позір експозицією структури цієї статті приховується цілий комплекс різних змістовних моментів, які теж вкрай вагомі для належного засвоєння досвіду термінологічної роботи такого різновиду.

Насамперед слід зазначити, що не всі розділи однакові за обсягом, одні досить докладні (Дунс Скот, Кант), інші відносно короткі (7 розділ). Не менш вагома і та обставина, що кожен розділ належить певному авторові (загалом їх 13), який є визнаним фахівцем у цьому питанні. Наприклад, автором 5-го розділу є відомий німецький дослідник Кантової філософії Н.Гінске. Відзначена вище історична зорієнтованість видання супроводжується мінімумом різних інтерпретацій. У змістовному плані суттєво і те, що стаття «Трансцендентальне» містить також суміжні поняття «трансценденталії» і «трансцендентальна філософія». Нарешті, щодо специфіки організації матеріалу, що зі свого боку відбиває наукову настанову дослідників, то кожен розділ або тематичний блок в рамцях розділу закінчується «Примітками», де наведені посилання на джерела, перелік літератури до теми або окремого мислителя. Останній із відзначених моментів засвідчує не лише рівень наукової культури, який в німецькій традиції і так високий, а й постає неодмінним атрибутом будь-яких лексикографічних, термінологічних або поняттєво-історичних досліджень.

При всій вагомості й впливовості «Історичного словника філософії», слід визнати, що в німецькомовному просторі практикуються й інші підходи до філософської лексикографії. У поширених філософських енциклопедіях (наприклад, за редакцією Ю.Мітельштраса або Г.Ю.Зандкюлера) ми знайдемо типовий спосіб подання лексики, при якому мінімалізована історико-термінологічна складова і максималізований елемент систематичної експлікації поняття. На увагу заслуговує і таке своєрідне видання, як «Підручник філософських засадничих понять» (за редакцією Г.М. Баумгартнера, Г.Крінгса, Кр. Вільда), позаяк у ньому певним чином добрана філософська лексика презентована в питомо систематичний спосіб, іноді без жодних вказівок на витоки і еволюцію поняття [Handbuch, 1973]. Так само, як і в інших сучасних виданнях, тут витримано принцип виняткового авторства статті, тобто кожна стаття видання написана одним автором, якого видавці вважали за потрібне запросити, керуючись, певно, його фаховими здібностями. Наприклад, автором статті «Трансцендентальне» в цьому виданні є професор філософії з університету Білефельда Рюдігер Бітнер [Handbuch, VI, S. 1524-1539]. Вельми показовий зміст цієї статті. Адже тут немає жодної згадки про історію поняття, але, спираючись на відому Кантову дефініцію «трансцендентального» із першої «Критики», автор статті намагається когерентно і послідовно викласти Кантів проект «трансцендентальної філософії». При цьому авторська настанова полягає в суто аналітичному прочитанні Канта, особливо, з огляду на дискусійну проблему трансцендентального аргументу. Як видно, така позиція кардинально протилежна концепції «Історичного словника філософії», відповідно, задуму словника Р.Айслера, однак через це не позбавлена резонів. Той факт, що кілька років тому світ побачило нове видання цього довідника із новою редакційною колегією під заголовком «Новий підручник філософських засадничих понять» [Neues Handbuch, 2011], свідчить про те, що філософський дискурс в сучасній Німеччині не бажає задовольнятися лише історією, історичністю й історіографією.

Німецька філософська традиція випрацювала свої зразки і стандарти роботи з рідною і чужою філософською лексикою. Для нас же питання полягає в тому, чого ми можемо навчитися у цієї потужної культурної традиції стосовно філософської лексикографії? На наш погляд, кілька моментів німецького досвіду є вкрай повчальними для нас.

Насамперед, вагомим виявляється зважання на історію поняття / терміну. Цей момент особливо нагальний з різних причин: стан сучасної української філософської мови дуже далекий від унормованості; тривалий вплив мови сусідньої держави істотно закарбував навіть базову філософську лексику (наприклад, «основоположне» чи «умовивід»); українська як слов’янська мова має торувати свій шлях у вироблені адекватної філософської термінології, зважаючи як на класичні мови, так і на сформовані національні традиції, а також на сусідні, особливо, західнослов’янські варіанти; звернення до історичних витоків або ж прообразів в лексикографії філософії видається неминучим.

Звичайно, увага до історії поняття в жодному разі не виключає можливості поєднання історичного й систематичного ракурсів дослідження і фіксації лексики. Вище згадані два типи німецьких словників – «Історичний словник філософії» і «(Новий) підручник філософських засадничих понять» – можна розглядати як комплементарні проекти лексикографії. Питання тут лише в тому, що має виступати систематичним стрижнем – власна філософська традиція, світова філософія чи актуальні сучасні тренди в філософському або гуманітарному знанні?

Не менш повчальним у цій справі є і постійна референція до джерел. Ці останні варто розуміти в подвійний спосіб: як оригінальні тексти, що написані (видані) різними мовами, отже їх цитування завжди означатиме їх переклад українською; і як тексти філософів (і не лише філософів), які приступні читачам через авторитетні видання, наприклад, для текстів Р.Декарта – видання Ш.Адана і П.Танері, а для текстів Аристотеля – це видання творів Пруської академії наук (1831-1870).

Мабуть, найбільш проблемним у наших реаліях є питання професійності тих, хто зможе взятися за справу філософської лексикографії. Зрозуміло, що крім фахової (філософської) підготовки для цього потрібен цілий комплекс філологічних, історичних і загальнонаукових знань, а також добра орієнтація в аналогічному світовому досвіді.

З цим останнім моментом тісна пов’язана ще одна вкрай вагома вимога – науковість. Вона не зводиться лише до фахової підготовки або коректного цитування/перекладу авторитетних джерел. Вона також припускає рівень дослідження у певній, чітко окресленій сфері, фіксацію стану дослідження у вітчизняній науці, врахування ступеня дослідження серед провідних західних фахівців і, звичайно, якісь оригінальні дослідницькі новації. Аби унаочнити цей пункт, варто поміркувати над тим, що, коли і ким було написано про «трансцендентальне», і як це поняття можна тлумачити з погляду сьогодення.

Німецька філософська традиція подає яскравий приклад не тільки уваги і самоповаги до власних джерел, мови і глибини думки, а й певного критичного ставлення до самої себе. Здається, тут не доречно згадувати імена й тези тих, хто прискіпливо чи в’їдливо оцінював «німецький дух» та його спроможності. Проте в цьому контексті не зайве пригадати, що ця традиція постійно переглядає власну поняттєвість, способи аргументації, манеру опрацювання текстів у зв’язку з розвитком світової філософської думки, особливо, в англомовному світі. Навіть попри те, що українська філософська мова зараз перебуває in statu nascendi, критичність і ревізія здобутків у перспективі допоможе уникнути багатьох хибних рішень.

Будь-яка серйозна справа, надто робота над філософською лексикою, має виходити із того, що передусім чітко усвідомлюється мета цієї справи. Якщо йдеться, наприклад, про укладання філософського словника, то, крім іншого, має бути недвозначно визначено його цільову аудиторію: студенти, «всі охочі» чи фахівці. До того ж, слід визначитися із принципами, за якими укладатиметься видання (наприклад, історична спрямованість або суто інформативне ознайомлення). Без такого чіткого усвідомлення мети (цільової аудиторії) і структурних принципів реалізація проекту, пов’язаного з філософською лексикою, складно здійсненна. Повчальний приклад у продуманості одного і другого складників подає нам німецький досвід опрацювання філософської термінології.

ЛІТЕРАТУРА

Eisler, R. Kant-Lexikon. Nachschlagewerk zu Kants sämtlichen Schriften, Briefen und handschriftlichem Nachlass. Bearb. v. Rudolf Eisler. Hrsg. unter d. Mitw. d. Kant-Gesellsch. v. Helmut Kuhn. Berlin 1930. VIII, 642 S.

Eisler, R. Philosophen-Lexikon. Leben, Werke und Lehren der Denker. Berlin 1912. VI, 890 S.

Eisler, R. Wörterbuch der philosophischen Begriffe und Ausdrücke. Quellenmäßig bearb. v. Rudolf Eisler. Berlin 1899. VI, 956 S.

Eisler, R. Wörterbuch der philosophischen Begriffe. 3 Bde. Historischquellenmäßig bearb. v. Rudolf Eisler. Ab Bd. 2 weitergef. u. vollendet v. Karl Roretz. 4., völlig neubearb. Aufl. 1927–1930. Berlin 1927–1930. Bd. 1: A–K. 1927. VIII, 894 S. – Bd. 2: L–Sch. 1928–1929. VIII, 780 S. – Bd. 3: Schi–Z. 1929–1930. VIII, 906 S.

Eucken, R. Geschichte der philosophischen Terminologie im Umriss. – Leipzig: Veit & Comp, 1879. – 226 S.

Handbuch philosophischer Grundbegriffe. Hrsg. H. M. Baumgartner, H. Krings, Ch. Wild. – München: Kösel, 1973. – 6 Bd. – 1874 S. [Скорочено цитується як Handbuch]

Historische Wörterbuch der Philosophie. Hrsg. J. Ritter, K. Gründer, G. Gabriel. – Basel: Schwabe, 1971-2007. – Bd. 1-13. [Скорочено цитується як HWPh із вказівкою (латинською)тому і (арабською) сторінки] http://www.hwph.ch/index_schwabe.html – Cайт видавництва, в якому виданий «Історичний словник філософії»; тут можна знайти початкову інформацію про зміст цього видання.

Lalande, A. Vocabulaire technique et critique de la philosophie. 6 ed.– Paris: PUF, 1997. – 2 Vol. 1380 p.

Neues Handbuch philosophischer Grundbegriffe. Hrsg. P. Kolmer, A. Wildfeuer. Freiburg: Alber, 2011. – 3 Bd. – 2728 S. [Скорочено цитується як Neues Handbuch]

Roelcke, Th. Wörterbücher der Philosophie im Spannungsverhältnis zwischen philosophischem Diskurs und lexikographischer Struktur // Lexicographica. 2002. – Bd. 18. – S. 65-88.

Новая философская энциклопедия: В 4 т. – М.: Мысль, 2010. – Т. 3. – С. 692 с. [Скорочено цитується як НФЭ]

 

© Віталій Терлецький, 2016

Автор - Ільїна Г.В.

 

 

ЗМІСТ

Передмова

Вступ

1.Проблеми вибору лексики

2. Компоненти словника

3. Критика словників

Список використаної літератури

Додаток: структура словників

 

 

ПЕРЕДМОВА

Ця оглядова стаття написана за результатами доповіді на IV Науково-методичному семінарі з історії філософії «Українська лексикографія ключових філософських термінів: Пропозиції щодо моделі укладання термінологічних змістів». Укладання словників є основою лексикографії. Остання в межах цієї практики діагностувала постійні проблеми, які постають,  а також виробила певні форми і «стандарти», що використовуються в процесі  роботи лексикографа.

Теоретичні аспекти цієї статті – основні етапи роботи над словником, компоненти словника та структура – ґрунтуються на матеріалах теоретичної лексикографії. Огляд і узагальнення філософських лексикографічних практик здійснено на основі англомовних словників філософії.

Завданням не було охопити всі різновиди і типи філософських словників, а лише обговорити можливі моделі укладання філософських змістів. Відтак основна  увага  приділяється словникам окремих персоналій. Найчастіше згадуватимуться словники, які виходили у серіях: Historical Dictionaries of Religions, Philosophies and Movements («Історичні словники релігій, філософій та рухів» - серія історичної лексики, яка виходить у видавництві Scarecrow Press та включає понад 100 випусків словників відповідної тематики); Bloomsbury Philosophy Dictionaries (до 2012 - Continuum Philosophy Dictionaries – філософські словники видавництва Bloomsbury, кожен з яких представляє терміни окремих постатей філософів) та Blackwell Philosopher Dictionaries (словники філософів видавництва Blackwell).        

ВСТУП

Лексикографія поділяється на загальну та спеціалізовану. Такий поділ заснований на тому, що існують «спеціалізовані» мови – мови, які привʼязані до певного предметного поля. Засоби та методи укладання філософських словників відносяться саме до спеціалізованої лексикографії.  

 

Металексикографія

 

Спеціалізована лексикографія стосується двох типів діяльності – створення словників і дослідження словників. Перша є практичною лексикографією, тоді як дослідження словників та формування теорії лексикографії відноситься до металексикографії (рис.1).

  

 

 

Рис.1 Дослідження словників у структурі спеціалізованої  лексикографії [21].

 

Дослідження словників як напрям металексикографії може стосуватися трьох ключових аспектів:

1) дослідження користувачів – при створенні словників досить значна увага приділяється питанню того,  як задовольнити потреби і запити тих користувачів, для чого розробляються способи вивчення аудиторії  (рис.2);

2) критика словників – розвідки у цьому напрямі ведуться задля формування ефективної системи оцінювання наявних словників;

3) систематичне дослідження словників – проводиться задля створення нових або покращення існуючих теорій створення словників [21, с. 31].

 

 

Рис.2. Приклад сегментації користувачів словників.

За джерелом: [18]

 

Типи спеціалізованих словників

 

У цілому при укладанні словників можуть виникати два основних типи проблем – це проблеми а) лінгвістичного  характеру, пов’язані із особливостями спеціалізованих мов, а також із проблемами перекладу термінів з однієї мови на іншу; б) енциклопедичного характеру, пов’язані з формуванням безпосередньо енциклопедичної частини спеціалізованого словника.

Класифікація словників у лексикографії здійснюється відповідно до тих проблем, які виникають у процесі створення словника.

 

 

Рис. 3 Типи спеціалізованих словників

Складено на основі джерела: [21]

 

Наведена вище типологія ставить питання про те, як організувати словниковий матеріал (1), які проблеми виникають при перекладах термінів з однієї мови на іншу (2-5) та в умовах культурно залежних галузей знань (7).

Окремої уваги можуть заслуговувати проблеми предметного поля, що охоплюється словником (6) – багатопрофільні спеціалізовані словники охоплюють кілька предметних сфер (наприклад, «Cловник науки і технологій» [11]), однопрофільні зосереджені на одному «профілі» (наприклад, «Оксфордський словник філософії» [2]), а суб-профільні, відповідно, на одній підтемі («Словник візуального дискурсу» [13]; «Історичний словник естетики»[17]; «Словник Декарта» [15]).  Очевидно, проблема охоплення предметного поля регулярно постає у процесі відбору термінів – відповідно до цього критерію можна класифікувати філософські словники.

 

Словники з філософії

 

Філософські словники можуть намагатися охопити якомога ширше коло основних філософських проблем, або ж, навпаки, орієнтуватися на окрему предметну область чи на вузьку спеціалізацію. Відповідно, можна виділити:

1. Загальні словники з філософії. Прикладами можуть бути «Oxford Dictionary of Philosophy» [2], «Cambridge Dictionary of Philosophy» [5]. Здається, такі словники намагаються охопити усі ключові імена світової філософії, усі її основні течії та напрями. Також прикладами загальних словників є ті, які обмежують своє предметне поле, проте все одно покривають досить значну частину філософії – наприклад, «Edinburgh Dictionary of Continental Philosophy» [16] зупиняється лише на континентальній філософії, проте все одно охоплює досить багато напрямів і течій.

2. Словники, які охоплюють один дискурс або напрям, або ж вирішують одну філософську проблему. Так, «Dictionary of Visual Discourse» за авторством B. Sandywell досліджує філософські аспекти сучасного візуального дискурсу [13]; «Historical Dictionary of Feminist Philosophy» [8] є прикладом словника, який зупиняється тільки на одному напрямі – феміністичній філософії, а «A Chinese-English Dictionary of Chinese Philosophy» [14] є китайсько-англійським словником китайської філософії, він вирішує філософські проблеми, які виникають при англомовній інтерпретації термінів китайської філософії.

3. Словники певного історико-філософського періоду. Прикладами є: «Historical Dictionary of Ancient Greek Philosophy» [12], «Historical Dictionary of  Medieval Philosophy and Theology» [4] тощо.

4. Словники персоналій. Ці словники присвячені окремим філософами – наприклад, «The Descartes Dictionary» [15], «Historical Dictionary of Hume’s Philosophy» [10].

Слід зазначити, що словники, які відносяться до пунктів 2-4, досить часто виходять відразу серіями – відомими в них є видавничі проекти Bloomsbury Philosophy Dictionaries, Historical Dictionaries of Religions, Philosophies and Movement та інші.

 

Рис.4. Класифікація філософський словників.

 

5. Інші види словників. Звичайно, класифікація, наведена вище, не повна. До неї не віднесені багатопрофільні словники та енциклопедії, які містять статті про філософію та філософів; глосарії, які є складовими частинами певних філософських текстів; псевдофілософські глосарії тощо. Окремого дослідження вимагають Інтернет-енциклопедії (напркилад, Wikipedia, яка, незважаючи на фактор неперевіреності інформації, є впливовим ресурсом в силу своєї популярності, охоплюваності та глобальності; Internet Encyclopedia  of Philosophy, Stanford Encyclopedia of Philosophy, Routledge Encyclopedia of Philosophy Stanford Encyclopedia of Philosophy та інші Інтернет-проекти, включаючи і сам лексикон сайту http://www.hphd.kiev.ua), які сьогодні стають окремим словниковим жанром і вимагають спеціального дослідження. Також існують такі проекти, як біографічні словники [3]; не кажучи вже про виданий знаменитим Д. Денетом «Філософський лексикон» [7], в якому подані іронічні значення термінів, що покликані з гумором описати філософські стереотипи, чи бунтарський «Словник не-філософії» [9] Ф. Ларуеля.   

 

1. ПРОБЛЕМИ ВИБОРУ ЛЕКСИКИ

 

На підготовчому етапі роботи над словником лексикографові доводиться  приймати цілий ряд рішень – які терміни обрати для словника? Якими критеріями при цьому користуватися? Лексикограф часто інтуїтивно укладає до словника ті леми, вирази, енциклопедичні дані, які, на його думку, можуть бути в нагоді користувачам словника. І ця випадковість критикується [21].

Відповідно, для рішення цієї проблеми використовуються кількісні та якісні методи досліджень (Рис.4).

Рис. 5. Типи опитувань в спеціальній лексикографії.

 

Нижче ми бачимо два приклади опитувань, які проводилися задля вирішення проблеми вибору леми.

Приклад 1 (Рис.5). У експертів питали, як часто вони використовують певні терміни – щодня, щотижня, щомісяця, ніколи. На основі цього була підрахована частота вживання певних термінів (у відсотках).

 

 

Рис. 6. Приклад опитування

Джерело: [21]

 

Приклад 2. Цей протокол веде перекладач (Рис.7). У першій колонці він має вказати проблему, яка виникла, у другій – за допомогою чого вона вирішувалася (включаючи усну допомогу),  третя колонка призначена для коментарів, а у четвертій – фіксується час, потрачений на вирішення проблеми. На рис. 8 показаний приклад обробки такого протоколу.  

 

Рис. 7. Протокол для обробки перекладних термінів

Джерело: [21]

 

Рис. 8. Приклад обробки інформації по протоколу.

Джерело: [21].

 

При виборі леми є чотири можливості, при яких до словника увійде: 1) тільки спеціальна лексика; 2) терміни спеціальної лексики та інші вирази, які не відносяться до звичайної мови; 3) усі вирази, які, як припускається, будуть поставати регулярно; 4) вирази, які виникають з визначеною мінімальною частотою в заданому лексикографічному корпусі [21].

Вважається, що варіанти 1 і 2 призначені для користувача, який обізнаний і з темою, і з мовою словника; варіант 3 – для будь-якого користувача; при варіанті 4 – ми не можемо бути переконані, що всі необхідні для користувача лексикографічні одиниці будуть охоплені, оскільки вагомою може бути не стільки постійність виникання слова, а його зрозумілість [21]. Таким чином, ці чотири варіанти демонструють вибір, який слід здійснити лексикографу при укладанні словника.

Отже, проблема вибору лексики, яка постає на етапі підготовки до укладання словника, передбачає ряд рішень, які приймаються лексикографом на основі дослідження користувачів, теми та предметного поля словника, а також на основі кількісних та якісних методів дослідження наукового середовища, яка

 

2. КОМПОНЕНТИ СЛОВНИКА

У лексикографії були розроблені рекомендації щодо основних компонентів, з яких має складатися кожен словник. До них відносяться:

1. Зміст

2. Передмова

3. Вступ

4. Керівництво користувача

5. Енциклопедична частина

6. Граматика словника

7. Список слів

8. Індекс

9. Додаток

 

Звичайно, конкретний вибір компонентів залежить від  специфіки словника, користувачів, предметного поля та інших критеріїв. Проте в багатьох словниках дотримано такої послідовності, що можна продемонструвати на прикладі історико-філософських словників персоналій. Розглянемо ці приклади детальніше.

1. Зміст

На малюнку нижче розташовані змісти чотирьох словників – це (зліва направо) словник Descartes and Cartesian Philosophy Dictionary [1], словник The Descartes Philosophy [6] із серії Blackwell Dictionary, The Descartes Philosophy із серії Bloomsbury Philosophy Dictionaries [15] та Historical Dictionary of Humes Philosophy [10].  Словники із різних серій, написані різними авторами. Як бачимо, алгоритми в кожному змісті закладені практично однакові, хоча в деталях вони відрізняються. Це пояснюється тим, що практика укладання словників розробила певні конвенції, яких зазвичай дотримуються при роботі зі словниками.

 

Рис.9. Змісти словників [1; 6; 15; 10].

 

2. Передмова

Передмова містить інформацію про вміст, цільову групу, потенційну цінність словника для очікуваних користувачів. До передмови рекомендується включити такі складові [21]:

1. Функції словника (переклад, виклад основних термінів певної теорії чи певної персоналії тощо).

2. Предметне поле словника  (окреслення меж тем, які охоплює словник)

3. Цільова група (наприклад, особливість очікуваних користувачів).

4. Емпірична база, джерела та критерії вибору термінів.

5. Охоплення словником предметного поля. 

6. Інформація про лексикографів  та інших осіб, включених в предметне поле словника, подяки тощо [21].

Наведена інформація не обовʼязково є строго формалізованою – часто вона дається в довільній формі. Наприклад, передмова до словник Д. Гʼюма дає інформацію про те, що словник не призначений для спеціалістів, його ціллю не є допомогти читати Гʼюма. Його покликання – окреслити форми юмівської філософії.  Словник історичний. Він містить як терміни філософії мислителя, так і статті про інших філософів, які вплинули на нього так чи інакше. Він містить імена не дуже відомих мислителів, таких, як Ralph Cudworth, George Campbell, and Richard Price, тому що вони були важливими для Гʼюма [10].

Коли йдеться про невеликі словники з незначною кількістю авторів, то лексикограф(-и) часто обмежується загальними міркуваннями щодо того, чим він керувався при формуванні змісту словника. При наявності великого колективу авторів іноді даються більш детальні роз’яснення. Наприклад, The Edinburgh Dictionary of Continental Philosophy описує в передмові формат статей (від 250 до 1000 слів за виняком кількох дослідницьких статей у 2,500 слів), ґрунтовно описує робоче визначення «континентальна філософія», яка є предметним полем словника, і пояснює, чому певні персоналії, які не є суто філософами (Фрейд чи Соссюр) потрапили у словник [16].

Таким чином, передмова містить важливу інформацію щодо того, які рішення були прийняті лексикографами в процесі укладання словника, аргументація цих рішень та пояснення винятків.

 

Рис.10. З перших слів передмови «Словник Декарта» [15] вказує на аудиторію та призначення видання.

 

3. Вступ

Тут уточнюється інформація з передмови: описується емпіричний базис, а також композиція подальшого тексту.

Іноді пишеться металексикографічний вступ – він пояснює теоретичні засади та передумови формування словника.

Вступ може бути різний за обсягом і змістом. Він є творчою частиною словника, тому автори та редактори словника самостійно приймають рішення, що і як описувати у вступі.

 

Рис.11. Вступ (на прикладі «Історичного словника філософії Гʼюма» К. Меріла [10]).

 

4. User’s Guide - керівництво користувача

У цій частині подається три види інформації: 1) тип інформації – які типи  інформації можуть бути знайдені в окремих складових словника; 2) як систематизовані та організовані різні типи інформації; 3) як взаємоповʼязані компоненти словники, організація перехресних посилань і  т.п. Керівництво користувача має дати відповідь на чотири запитання: яка інформація може бути знайдена в яких компонентах? Як ця інформація систематизована – згрупована, розміщена, поєднана? Як поєднана між собою інформація з окремих компонентів? Як найпростіше і найшвидше отримати необхідну інформацію? [21]. Також тут пояснюються абревіатури, перехресні посилання тощо.

Для історико-філософських словників,  особливо для тих, які концентрують увагу на окремих персоналіях або на певних періодах,  характерними є така структура подачі матеріалу:

1. Нотатка для читача

2. Абревіатура

3. Хронологія

 

 

Рис.12. Абревіатури і посилання з «Історичного словника філософії Гʼюма» К.Меріла [10] (фрагмент). Слід звернути увагу на те, що описуються не тільки ключові праці Д.Гʼюма, які цитуються далі в словнику, але й видання, на які посилається автор, та обґрунтування того, чому саме ці видання обрані. Акуратна робота з основними текстами є ознакою словників такого типу.

 

Рис. 13. Хронологія з «Історичного словника філософії Гʼюма» К. Меріла [10] (фрагмент). Коротко окреслює ключові історичні події епохи, головні філософські праці Д. Гʼюма та його попередників, поворотні події життя самого Д. Гʼюма.

 

5. Енциклопедична частина

Власне основна частина словника. Подається залежно від того, яким є зміст, тип і т.д.

При складанні словника важливо пам’ятати цільову групу: від неї залежить, скільки буде ілюстрацій, як будуть описані терміни, наскільки складною буде мова, чи подавати зміст всіх термінів окремо і т.п.

 

Рис. 14. Стаття Perception зі словника Д. Гʼюма (уривок) [10]. Виділений текст – цитата із першоджерела (виділення моє): якщо для вітчизняної традиції цитування у статтях словниках не є характерним, то для англомовних словників персоналій це, навпаки, типово.

 

6. Граматика словника

Окрім словникової інформації, спеціальні лексикографічні словники мають подавати лінгвістичну інформацію – ту, яка може відповідати на потреби користувача. Наприклад, незвичне вживання, граматичні особливості лексичних одиниць тощо.

 

7.  Список слів

Є головний список слів, а є допоміжний. Існують критерії, за якими визначається, які слова потраплять у головний, а які у допоміжний.

 

8. Індекс

Якщо список слів включає перелік статей словника, то індекс включає ключові слова зі словника, які не стали заголовками статей.

 

9. Додатки

У словниках філософій іноді в додатки виноситься хронологія, в Оксфордському та Кембриджському словниках філософії також є додаток, який пояснює логічні символи [2; 5]. Насправді, можливості для додатків досить значні.

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Ця частина присутня не у всіх словниках, але обовʼязкова для окремих різновидів (зокрема, словників персоналій). Наприклад, в «Історичному словнику філософії Гʼюма» бібліографія досить широка, і для зручності користувача поділена на 12 частин, деякі мають підрозділи (Рис.15).  

 

Рис.15. Зміст бібліографії «Історичного словника філософії Гʼюма» [10].

 

Окрім того, у вступі до бібліографії К. Мерілл – автор словника – супроводжує кожен розділ детальним описом.

 

Рис. 16. Уривок з вступу до бібліографії «Історичного словника філософії Гʼюма» [10]: описуються ключові видання

 

Таким чином, існують традиційні форми укладання філософської лексикографії, які визначені відповідно до змісту, предметного охоплення, функцій та читачів словника.  

 

3. КРИТИКА СЛОВНИКІВ

Критика словників є окремим напрямом лексикографії і має такі функції: опис, оцінювання, мотивація, рекомендації.

Окрім того, філософи не могли утриматися від запитування про те, чи є самі по собі словники найкращою формою для філософії? Наприклад, «Словник не-філософії» Ф. Лауреля критикує словники філософій. «Словник є лексичною проекцією енциклопедії, якою є кожна філософія; - стверджує дослідник, - але навіщо найбільш строгому і найбільш радикальному – і, отже, найбільш реальному, – мисленню, яким є філософія, мати двійника, який також подвоюється,  і навіщо філософії знаходити свою карикатуру в словнику та енциклопедії? Це не проблема розподілу філософії та енциклопедії, але розрив союзу мислення і філософської форми. Це філософська форма сама  по собі повинна бути призупинена формою енциклопедії для того, щоб розробити «не філософську» думку або «не-словник», тобто, більш конкретно, не «не-філософський словник». Отже, це знову-ж таки питання проблеми ідентичності словник, в першу чергу в його філософській формі – і проблема «філософського словника» [9, с. 31]. 

 

 

Рис.17. У своєму «Словнику не-філософії» Ф.Ларуель пропонує альтернативний погляд на сутність філософських словників.

 

Таким чином, філософські словники є однією з базових форм укладання філософської лексикографії. При укладанні словників прийнято керуватися формалізованими й описаними в металексикографії формами впорядкування текстів, і їх зазвичай дотримуються як загальноприйнятих «конвенцій» словникового «жанру».

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Філософські словники

1. Ariew R., Des Chene D., Jesseph D., Schmaltz T., Verbeek T. Historical Dictionary of Descartes and Cartesian Philosophy. 2nd ed. – Rowman and Littlefiled, 2015. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements).

2. Blackburn S. The Oxford Dictionary of Philosophy. – Oxford University Press, 2016. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements).

3. Brown S., Collinson D., Wilkinson R. Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers. – Routledge World Reference, 2002.

4. Brown S., Flores J. Historical Dictionary of  Medieval Philosophy and Theology. - Scarecrow Press, 2007. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements).

5. The Cambridge Dictionary of Philosophy. 2nd ed. /ed. by R. Audi. – 1999.

6. Cottingham J. A Descartes Dictionary. – Blackwell Publishers, 1993. (The Blackwell Philosopher Dictionaries).  

7. Dennet D., Steglich-Petersen A. The Philosophical Lexicon. 9th ed.– 2008.  – URL: http://www.philosophicallexicon.com.

8. Gardner C. Historical Dictionary of Feminist Philosophy. - Scarecrow Press, 2006. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements, No, 64).

9. Larouelle F. Dictionary of Non-Philosophy. – Minneapolis, 2013.

10. Merrill K. Historical Dictionary of Hume’s Philosophy.  – Scarecrow Press, 2008. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements).

11. Morris C. Academic Press Dictionary of Science and Technology. – Academic Press, 1992.

12. Preus A. Historical Dictionary of Ancient Greek Philosophy. – Scarecrow Press, 2007.  (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements, No.78)

13. Sandywell B. Dictionary of Visual Terms. A Dialectical Lexicon of Terms. – University of  York, 2009.

14. Shangxing G. A Chinese-English Dictionary of Chinese Philosophy. - Shanghai Foreign Language Education Press, 2010.

15. Smith K. The Descartes Dictionary. – Bloomsbury, 2015. (Bloomsbury Philosophy Dictionary).

16. The Edinburgh Dictionary of Continental Philosophy / ed. by J.Protevi. – Edinburgh University Press, 2005. 

17. Townsend D. Historical Dictionary of Aesthetics. - Scarecrow Press, 2006. (Historical Dictionaries of Religions, Philosophies, and Movements)

 

Теоретична лексикографія

 

18. Atkins B., Rundell M. The Oxford Guide to Practical Lexicography. – Oxford University Press, 2008.

19. Hartmann R., James G. Dictionary of Lexicography. – Routledge, 2002.

20. Jackson H. The Bloomsbury Companion to Lexicography

21. Manual of Specialized Lexicography. The preparation of Specialized Dictionary/ Ed. by H.Berngelholz, S.Tarp. – Amsterdam/Philadelphia, 1995.

22. Sergeant Ph. Lexicography as a philosophy of language. – Language Sciences 33 (1), 2011.

 

ДОДАТОК

 

Структура словників

 

Структура словника відсилає до взаємозв’язків компонентів словника. Макроструктура показує взаємозв’язок компонентів словника, а мікроструктура – компонентів окремої словникової статті. Нижче у таблиці представлені основні компоненти словника та їх опис.

 

 

Тип структури

Опис структури

1.

РОЗПОДІЛЯЮЧА структура

(Distribution structure)

Структурний розподіл інформації по різних частинах словника. При такій структурі інформація може подаватися в індивідуальних статтях, рамкових статтях, як окремий компонент (розділ в граматиці словника); посилання можуть бути зроблені на певні книги (поза словником).

2.

АЛФАВІТНА макроструктура

Макроструктура списку слів – це поєднання лем у списку слів. У даному випадку – за алфавітним принципом.

3.

СИСТЕМАТИЧНА макроструктура

 

Не за алфавітним, а за змістовним принципом

 

4.

МІКРОСТРУКТУРА

 

Словникова мікроструктура показує інформацію, яка стосується леми. Якщо розглядати мікроструктуру словникової статті, то вона може бути поділена на сфери, кожна з яких містить певний тип інформації.

А) Традиційно лінгвістична інформація в словниковій статті постає відразу після леми. Граматична інформація розглядається як така, що стосується леми.

Б) Колокації подаються в окремому полі. Іноді у випадковому порядку.

В) Приклади. До чи після колокацій. Іноді – у формах цитати.

5.

РАМКОВА структура

 

Вирішує проблему того, як взаємовідносяться основні компоненти словника між собою.

6.

КРОС-РЕФЕРЕНТНА структура.

 

Структура посилань у словнику. Розрізняються перехресні посилання всередині словника і зовнішні посилання (тобто на зовнішні джерела).

7.

Структура ДОСТУПУ

 

Зовнішня – посилає користувача до інформації в словнику; внутрішня – посилає користувача до інформації всередині статті.

 

 

(29.09.1989, м. Монастириська).

Кандидат філософських наук.

Асистент кафедри історії філософії

ауд. 323

Тел.:239 34 47

Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Закінчила  філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2012) та аспірантуру кафедри історії філософії (2015). З 2015 р. – кандидат філософських наук, тема кандидатської дисертації – "Історія східної філософії у дослідженнях Б. Рассела".

В Київському національному університеті імені Тараса Шевченка працює з 2015 р. на посаді асистента кафедри історії філософії.

Головні напрямки наукових досліджень:

  • історія сучасної філософії, 
  • методологія історико-філософських досліджень,
  • аналітична філософія,
  • філософія освіти.

Читає курси: 

  • "История современной философии".

Співавтор виданого кафедрою історії філософії підручника "Історія філософії: підручник: у 7 т. Т. 6. Сучасна світова філософія". Загальна кількість наукових публікацій – близько 20.

Основні наукові праці:

  1. Бертран Рассел / Історія філософії: підручник: у 7 т. Т. 6. Сучасна світова філософія / В. І. Ярошовець, Г. Є. Аляєв, І. В. Бичко та ін.; за ред. В. І. Ярошовця. –  К. : ВПЦ "Київський університет", 2013. – С. 53-67
  2. Котингемова концепція триалізму Декарта й сучасні дискусії // Sententiae: наукове видання. – 2014. – XXX (1) – С.196-209 (у співав.)
  3. Вплив Б.Рассела на китайське інтелектуальне середовище / Л. С. Боднарчук // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В. В. Лях. –  К., 2014. – №4–5 (132–133). – С. 78-86.
  4. Проблеми освіти на Сході в дослідженнях Бертрана Рассела / Л. С. Боднарчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2015. – №1(119). – С. 5-9.

(02.10.1984, м. Львів)

Доктор філософських наук

Доцент кафедри історії філософії

ауд. 323

Тел.:239 34 47

Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006 р.) та аспірантуру кафедри філософії (2009 рік). З 2010 року – кандидат філософських наук, тема дисертації – «Самоідентичність у життєдіяльності людини». У 2015 році присвоєно вчене звання доцента. Доктор філософських наук з 2019 року, тема дисертації – ««Візуальне мислення» в історико-філософській ретроспективі».

З 2011 року працювала в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на посаді доцента кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету. З 2019 року – доцент кафедри історії філософії філософського факультету.

Сфери наукових інтересів:

  • Британська філософія доби Модерну,
  • візуальні студії,
  • сучасна філософія.

Читає курси: 

  • Філософія Середніх віків та доби Відродження

  • Нова філософія (XVI-XVIII ст.)

  • Провідні тенденції розвитку філософії ХІХ-ХХІ століття

  • Історико-філософські концепції ХІХ-ХХ століття

  • Філософія науки та інновацій (соціально-економічний модуль)

Автор 115 наукових та навчально-методичних праць.

Основні наукові праці:

  1. Ільїна Г.В. Генеза культури мислення: логос, раціо, візіо. Монографія. Київ; Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. 368 с.
  2. Ільїна Г.В. Словник як форма укладання філософських змістів // Вісник Київського національного університету імена Тараса Шевченка. – 2017. – №1 (1). – С.12-15.
  3. Ільїна Г. В. Від естетики бачення до візуальної достовірності: джерела субʼєкт-обʼєктної парадигми модерну. Гілея: науковий вісник. 2018. Вип. 137 (10). С. 190–193.
  4. Ільїна Г. В. Візуальна парадигма в епістемології Раннього Модерну. Гуманітарний вісник Запорізької інженерної академії. 2017. Вип. 70. С. 29–34.
  5. Ільїна Г. В. Концепт «метафори зору» як способу філософської діяльності. Філософські обрії / Ін-т філософії імені Г. С. Сковороди, Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. 2017. Вип. 37. С. 60–67.

(11.07.1973, м. Київ).

Кандидат філософських наук.

Кафедра історії філософії

ауд.201

Тел.:239 34 47

Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004) та аспірантуру кафедри історії філософії. В університеті працює з 2007 на посаді асистента кафедри історії філософії.

У 2007 р. захистила кандидатську дисертацію «Особистість у концептуальному просторі неортодоксальної християнської філософії Середньовіччя».

Головні напрями наукових досліджень:

  • історія філософії, 
  • християнська філософія, 
  • антропологія.

Читає курси: 

  • «Історія зарубіжної філософії», 
  • «Історія Стародавньої філософії», 
  • «Філософія Середніх віків та доби Відродження»; 

спецкурс «Особистість у концептуальному просторі неортодоксальної християнської філософії Середньовіччя».

Загальна кількість наук. та навч.-метод. праць — 16.

Основні наукові праці:

1. Проблема особистості у філософії Відродження: витоки і ґенеза // Вісник Київс. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. — К., 2003. — Вип. 56-57.

2. Можливості філософського осмислення християнської догми // Вісник Київс. нац. лінгвістичного ун-ту. Сер.: Історія. Економіка. Філософія. — К., 2005. — Вип. 10.

3. Вільне творення нових форм буття особистістю в панентеїзмі. // Філософські проблеми гуманітарних наук. — 2006. — № 8-9.

4. Західне та східне християнство: розрізнення чи схожість. // Вісник Київс. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. — К., 2006. — Вип. 80.

5. Індивід і особистість у християнській філософській традиції. // Дні науки філософського факультету — 2007: Міжнар. наук. конф. (18-19 квітня 2007 року): матеріали доповідей та виступів. — К., 2007. — Ч. І.

(8.06.1976, с. Остапківці, Городоцького р-ну, Хмельницької обл.).

Кандидат філософських наук, доцент.

Доцент кафедри історії філософії

ауд. 323

Тел.:239-34-47

Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Освіта:

Закінчила  Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1993),  філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1998) та аспірантуру кафедри історії філософії (2002). З 2002 р. – кандидат філософських наук, тема кандидатської дисертації  – „Постмодерністський дискурс: радикальні спроби оновлення філософії”. У 2007 р. – присвоєно вчене звання доцента.

В Київському університеті працює з 2000 р.: спершу на посаді асистента кафедри історії філософії, з 2005 – доцент кафедри історії філософії.

Головні напрямки наукових досліджень:

  • сучасна філософія;
  • історія філософії Польщі, Чехії, Болгарії;
  • методологія історико-філософського пізнання,

Читає курси: 

  • «Сучасна світова філософія»;
  • «Історія слов’янської філософії»;
  • спецкурс: «Історико-філософські концепції ХІХ-ХХ ст.»;
  • вибірковий курс «Сучасна світова філософія» (напрям «політологія»)

Співавтор виданих к-рою іст. філософії підручників, словника, програм. Загальна кількість наук. та навч.-метод. публікацій понад – 50.

Основні наукові праці:

Підручники:

  1. Історія філософії: Підручник. / за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Парапан, 2002. (у співавт.).
  2. Історія філософії: Підручник: У 2 т. / В.І. Ярошовець, Г.Є. Аляєв, І.В Бичко та ін.; За ред. В.І. Ярошовця. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – Т.ІІ. – 536 с. (у співавт.).
  3. Історія філософії: підручник / В.І. Ярошовець, О.В. Алєксандрова, Г.Є. Аляєв та ін. ; за ред. В.І. Ярошовця. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. (у співавт.).
  4. Історія філософії: підручник / [В.І Ярошовець, Г.Є. Аляєв, В.В. Бедь, І.В.Бичко та ін.]; голова ред. кол. В.І. Ярошовець. – [2-ге вид., виправ. і доп.]. – Ужгород, інформаційно-видавничий центр Карпатського університету імені Августина Волошина, 2010. – 821 с. (у співавт.).
  5. Історія філософії : підручник / [Ярошовець В. І. та ін.] ; за ред. д-ра філос. наук, проф. В. І. Ярошовця ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Карпат. ун-т ім. Августина Волошина. - Ужгород : Патент, 2014. - 839 с. (у співавт.).
  6. Історія філософії: підручник: у 7 т. Т. 6. Сучасна світова філософія / В. І. Ярошовець, Г. Є. Аляєв, І. В. Бичко та ін. ; за ред. В. І. Ярошовця. – (Серія «Історія філософії») – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. – (у співавт.).

Програми навчальних курсів:

  1. Історія філософії. Програми нормативних курсів та плани семінарських занять. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2001. (у співавт.)
  2. Програма курсу лекцій для ліцею „Історія філософії”. – К., 2005. – 0,7 д.а.
  3. Навчально-методичний комплекс дисципліни „Історія слов’янської філософії”. – К., 2005. – 1,5 д.а.
  4. Навчально-методичний комплекс дисципліни вільного вибору студентів „Сучасна світова філософія”. – К., 2007. – 1,5 д.а.
  5. Філософія: освітньо-професійний комплекс. Навчально-методичний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. (у співавт.)
  6. Історія філософії. Програма. / За загальною редакцією доктора філософських наук, професора В.І. Ярошовця. – К.: Сузір’я, 2008. (у співавт.)

Словники:

  1. Історія філософії: Словник /за заг. ред. В.І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 1200 с. (у співавт.).
  2. Історія філософії : словник / [В. І. Ярошовець та ін.] ; за заг. ред. д-ра філос. наук, проф. В. І. Ярошовця ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : Знання України, 2012. – 1087 с. (у співавт.).

Наукові монографії, науково-популярні, довідкові видання:

  1. Кафедра історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. / За заг. ред. В.І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 52 с. (у співавт.)
  2. І.В.Бичко – „український Сартр” / За ред. В.І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2006. (у співавт.)
  3. Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання (теоретичний та методологічний аспекти): монографія / Л.В. Губерський, А.Є. Конверський, В.А. Бугров та ін. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. – С. 377-408. (у співавт.)

Статті, матеріали виступів:

  1. Історіографія філософії: погляд на історико-філософську методологію в контексті неопрагматизму Р.Рорті. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип. 42. – К.: Укр. центр дух. культури, 2004. – С. 25-35.
  2. Осмислення шляхів розвитку культури та особистості у творчій спадщині П.Тілліха // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008-2009. – №14-15. – С.15-20. (у співавт.)
  3. Іван Франко і Ян Коллар: два погляди на слов’янську взаємність // Іван Франко: дух, наука, думка, воля: Матеріали Міжнародного наукового конґресу, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня – 1 жовтня 2006 р.). – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. – Т.2. – С. 538-546.
  4. Університетська філософія чи філософська журналістика: трансформація розуміння філософії в сучасній культурі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Вип.105. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. – С. 37-40.
  5.  Історія сучасної філософії Ю.Бохеньського // «Дні науки філософського факультету – 2014». Міжнародна наукова конференція (15-16 квітня 2014 року) – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2014. – С. 132-134.
  6. Польська філософія ХІХ-ХХ ст.: від концепцій польської національної філософії до проекту наукової філософії // «Дні науки філософського факультету – 2016», Міжн. наук. конф. (2016 ; Київ). Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2016», 20-21 квіт. 2016 р. : [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А. Є. Конверський [та ін.]. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2016. – Ч. 1. – С. 111-114.

Нагороди: грамота Президії НАН України за участь в конкурсі робіт молодих вчених вчених та аспірантів (1998), Подяка ректора КНУТШ (2004).